| | | Перейти до сторінки: назад 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі | | вагання та сподівання | | | ну ось ми і приїхали. були ми на морі. а привези ми враження, соплі, виснаження і малесенький камінець з верхівки гори. ось так.
але наразі усе по черзі. я була у дивному таборі...ми співали,сміялись, кирили та бухали, хоча краще було б сказати, що ми спочатку бухали, потім курили, сміялись та співали. а взагалі я сумувала, сумувала і постійно чекала...
Це так тупо та безпомічно коли ти чекаеш усьго що має статися : чекаешь поки усі зійдуться, чекаешь поки усі поїдять, чекаешь поки приїде довбаній автобус, чекаеш поки він поїде, поки пройде щось, коротше чекаешпоки щось почнеться і так само благополучно закінчиться. і все...
а інші враження я розповім потім...
| | |
| Мій щоденник | | | Оце згадую концерт «Там живе Марічка» поета Михайла Ткача.
Я, якраз закінчував магістратуру і кожного дня після закінчення пар йшов з вул. Трьохсвятительській через Майдан Незалежності до станції метро Хрещатик і в касі на Хрещатику купив квиток на концерт «Там живе Марічка».
10 червня 2005 року о 18-00 я, метром подався до Національного палацу Україна бо о 19-00 початок концерту. В 2005 році був ювілей, бо п’ятдесят років тому на карпатському небосхилі Буковини спалахнула зірка пісні, який судилося щасливе довголіття. Згадую сивого, жвавого дідуся Михайла Ткача який натхненно читав вірші і представив нам композитора пісні Марічка Степана Сабадаша теж сивочолого. Дмитро Гнатюк – перший виконавець «Марічки» виконав цей твір гарно з душею по оперному, а Василь Зінкевич виконав «Марічку» більш живо, естрадно. На середині дійства Михайло Ткач представив нам ту саму Марічку, яка була прообразом тієї пісенної. На сцену вийшла звичайна жіночка-бабуся (ровесниця поета) яка була куховаркою у тому студентському таборі де Михайло Ткач відпочивав літом і її врода припала йому до душі, вона стала його музою і він присвятив їй вірш. Я був дуже розчулений. Такий гарний видався пісенний вечір, виступали Павло Дворський, Кобза, багато дитячих і дорослих колективів з Києва і Буковини. На початку концерту у фойє Палацу Україна я купив книгу творів Михайла Ткача і по завершені, коли всі розходилися я підійшов на сцену до автора і Михайло Ткач підписав мені книгу «Струна» (написав мені строчку - побажання добра і поставив свій автограф).
Вже відійшли у вічність незабутні Михайло Ткач і Степан Сабадаш, а я відкриваючи книгу Струна, читаю дарчій іменний надпис і чудову поезію згадую той концерт і ті слова «Марічки» .
«Марічка»
В'ється, наче змійка,
Неспокійна річка,
Тулиться близенько
До підніжжя гір.
А на тому боці -
Там живе Марічка,
В хаті, що сховалась
У зелений бір.
Як із хати вийде,
На порозі стане,-
Аж блищить красою
Щирочинь ріки.
А як усміхнеться,
Ще й спідлоба гляне,
"Хоч скачи у воду" -
Кажуть парубки
Не питайте, хлопці,
Чом я одинокий
Берегом так пізно
Мовчазний ходжу!
Там, на тому боці,
Загубив я спокій,
А туди дороги
Я не нажоджу.
Та нехай сміється
Неспокійна річка,
Все одно на той бік
Я путі знайду.
Чуєш чи не чуєш,
Чарівна Марічко,
Я до твого серця
Кладук прокладу.
| | |
| щоденник | | | Дуже швидко закохуюсь, особливо в людину яка мені імпонує... Коли люблю когось, люблю щиро і віддано. В такі періоди вважаю себе однолюбом. Ніколи не приховую це (навіть не намагаюсь цього робити). Вважаю це безглуздим. "Коли когось любиш - скажи йому це зараз, адже завтра може бути пізно...всі ми живемо тільки раз - тому якщо хочу сказати "люблю", кажу це не відкладаючи..." Як думаю, так і роблю. Та й мені абсолютно байдуже, хто і що про таке та й про мене подумає.
Розлюбити можу так само швидко...але не легко...(оскільки занадто сентиментальна і чутлива) та лише в тому випадку коли бачу, що тій людині я стала нецікава і непотрібна. Не вірю, не погоджуюсь і не підтримую вислів : "Чем меньше женщину мы любим, тем больше нравимся мы ей". Зі мною все навпаки - не любиш...отже втратив... Останнім часом обожнюю вислів : "Клин клином вибивають". Зараз тут маються наувазі хлопці. Перевірено 
Може як з’явиться муза ще щось допишу...
А наразі ....
| | |
| Розмова з "Ангелом!" | | | [i]Тебе не прошу,а тебе благаю,
Прокинься рiдна,поки є ще час,
Кохання не проходить,а вмирає,
А наше ще надiється на нас.
Кохання не проходить,а вмирає,
Серед людей,це icтина проста,
Невже майбутнього у нас уже немає?,
У серцi бiль i на душi пiтьма.
Не маю слiв,так хочеться кричати,
Не вiрю й досi,що любов вмира,
А губи,губи хочуть цiлувати...
а пам`ять,пам`ять -досi ще жива.
Загляну в очi i побачу сльози,
Нехай розтоплять серце крижане,
Врятуй його,я знаю,що ти можеш,
Врятуй це почуття,воно святе.
Воно святе,воно криштально чисте,
Чи ще зустрiнеш у своїм життi?
I доля то випробує навмисне,
Чи є кохання справжне на землi,
Тебе не прошу,а тебе благаю,
Прокинься рiдний,поки є ще час,
Кохання не проходить,а вмирае,
А наше ще надiється на нас.[center]
| | |
| who is who... | | | Ну от нарешті нормальна погода….сонечко світить …ум…
Чегрговий запис у щоденнику…який мені не дуже то й хочеться робити….
Знов псувати собі настрій через ті всякі дурниці….мабуть треба просто навчитись не звертати на них увагу….і тоді вони зникнуть самі по собі…?! У???
Я скажу : «Все классссно….все супер» ну от цим самим підніму настрій собі хоч якось….
Всьо..далі йду паритись над тим що буду робити в довгий-предовгий недільний день????
| | |
|
| | Перейти до сторінки: назад 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі | |
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
21 Червня 2009 01:50 
