| | | Перейти до сторінки: назад -10 1, 2, 3, 4, 5 ... 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі | | Марс | | | Похмурий сірий день  Як я не люблю такі дні. Люди сумні не посміхаються лиця у них такі серйозні бррр.І доповняє цей "чудесний" день дощ.Одне радує він вже закінчівся 
| | |
| то есть как бы | | | Περιμένω σε… μονύς σέ… εισε ο ένας για με ….φοβούμε τη μοναξιά…..
| | |
| Житіє моє)))) | | | Чи знає хто яке то задоволення брести під весінньо-літнім дощем, який тебе заливає.........А у повітрі стоїть запах дощу....І чому досі немає фільму аля "Запах дощу"....
)))))) Відчула себе токсикоманом - йшла і отримувала кайф від запаху дощу і лаку на мокрому волоссі))))))
| | |
| Мої думки - моє багатство! | | | Чому так буває,що дівчина тобі подобається,а ти не можеш сказати їй про це.Та ще й ці дурні обставини.Дуже важко!
| | |
| все підряд | | | просто вирішила щось написати..........так дивно немає тут знайомих!!!!!!...тільки зареєструвалась......ггм!!!!......не можу ще розібратись....що?...куда???....як??? 
| | |
| Історія однієї весни... | | | Знаєте за що я люблю Львів ... ? )))
За те що це місто контрастів ... За те що це місто вічної романтики ... невичерпних фонтанів ... зі своїми неповторними заходами і світанками .. з своєю по Львівськи неповторною погодою ... за ці маленькі , але затишні кав"ярні ... за кожен його камінець ... люблю і все ... ))))
| | |
| Не знаю | | | Все в житті трапляється несподівано і неочікавоно.В найщасливіші дні людина знаходить час ,щоб посумувати.Як таке може бути?У неї є все!...друзі,сім’я,навчання,людина,без якої вона не уявляє свого життя,але...
Перший день в університеті.Все незрозуміло,темно і страшно.Вона прийшла туди не знати чого,так би мовити запхали.Не знаючи нікого,вона сиділа,і дивилась на своїх однокурсників,вона любить спостерігати за людьми,її перше враження дуже рідко є неправильне,вона завжди знає хто є хто,навіть не говорячи з людиною.Зайшла викладачка,а після неї з косою усмішкою юнак.На перший погляд нічого особливого.Але з кожним кроком ,піднімаючись вгору,до свого місця,він здавався все гарнішим і гарнішим.ЇЇ серце почало несамовито битися,коли вона подумла,що він сяде біля неї.Але .... ні.Тоді вона ще не розуміла і не знала,що цей хлопець стане її симпатією,що кожен раз ,коли він буде десь біля неї,на її щоках з*являтиметься легкий рум*янець і серце буде відбиватися у голові,ніби після швидкого бігу!
...Він зайшов в маршруту,це вже не перший раз вони їдуть "разом".Він заходячи оглядає маршрутку,ніби шукаючи її очі.Вона дивиться на двері поки він не зайде,а тільки побачить його відводить погляд в сторону,щоб очі не виказали щастя...Побачивши її він спокійно і врівноважено проходить по салону.Що у них спільного?-Нічого!-Лише спільний проїзд....
Ну от їхня кінцева.Все як завжди.Він швидко виходить через задні двері і якнайшвидше намагається перейти дорогу на іншу сторону.Вона помало плентається...проходячи стежкою за кущами тихенько споглядає його швидку ходу по інший бік дороги.І кожен ранок таке враження,що вони так поводяться спеціально.На парах кидають один на одного лише короткі погляди,які напевно нічого не означають для нього...а для неї?
| | |
| нотатки Міріам | | | Світ безкінечний…. Незвіданий…Земля величезна… людей безліч, всі різні, чимось схожі, чимось відмінні. Але вона особлива. Вона зовсім не така як всі, і така вона одна!
Живе здавалося, так як і усі. Дихає тим же повітрям, що і ми, ходить по тій же землі, і під тим же небом. Але її світ інший, зовсім не схожий на наш. Вона бачить його зовсім по іншому.
Коли вона народилась, сталося щось надзвичайне. Зорі у ту ніч сяяли особливо яскраво та й місяць був якийсь дивний, він випромінював своє світло таким сильним струменем, що здавалося освітлює усю землю. Все ніби кричало, що сталося щось дивовижне!
Але ніч закінчилась. Настав ранок і все було як завжди, це був звичайний ранок, як і безліч ранків до цієї ночі. Проте ні! У сім’ї де з’явилась ця довгоочікувана дитина, панувала радість, і ніхто навіть і не здогадувався яка доля чекає цю дівчинку…
Сім’я у неї була звичайна: любляча мама, ласкавий та іноді суровий татко, люблячі дідусь та бабуся., а ще безліч людей хороших і не дуже оточували її упродовж життя. Таких сімей багато, і важко зрозуміти чому саме вона стала такою особливою…
Перші слова… перші кроки…перші провали… і перші злети! Усе звичайне, як і в безлічі людей. Але на неї навіть звичайні речі впливали по іншому… у простих речах вона знаходила щось незвичайне. У словах людей, завжди замічала щось таємне. Вона по особливому любила сонце, обожнювала теплий дощ, спів птахів… вона любила усе на світі…краплинки роси на траві, звабливий аромат квітів, вона любила життя, і була для усього відкрита. І ця її любов до усього, була духовною готовністю любити одну єдину людину…
Але цього вона навіть і не підозрювала… вона любила всіх і усе.
Чарівна, молода дівчина завжди у хорошому настрої та з усмішкою на обличчі, вона в усіх викликала радість. Лише одного погляду на неї, на її чисті, щирі та глибокі очі, які були сповнені радістю, і у яких не було ні краплинки брехні…;вистачало щоб викликати у будь-якої людини посмішку, змусити її хоча б на мить забути усе погане і повірити у те, що світ прекрасний!
Здавалося, щаслива вона. Але ніхто навіть і не здогадувався, що майже щоночі із цих прекрасних оченяток текли сльози. Вона і сама не могла зрозуміти що з нею відбувається. Місяць світить, зорі сяють… а її охоплювало якесь незрозуміле почуття... Але потім знову наставав ранок, вона зустрічала його із посмішкою, а ті сльози, то для неї наче сон…
Усе те, що з нею відбувалося, усе передувало чомусь… Але чому вона не знала…
Її життя було насичене… безліч людей які з’являлись і зникали, безліч подій, про які всі забували. Але не вона, вона усіх пам’ятала, усе закарбовувала у своїй пам’яті…
І от…все як завжди… вона сприймала його просто як нове знайомство, нову цікаву особистість, яку хотіла пізнати, і з якою було приємно спілкуватись… але чим далі, тим більше вона розуміла, що він якийсь не такий як інші! Такого вона ще не зустрічала. Він закінчував її слова, розумів її як ніхто інший, вона довіряла йому усе саме таємне, навіть, те що і сама боялась вимовляти в голос. Вона усе йому розповідала, а він її розумів! Він її розумів і сприймав такою як вона є. А такого раніше не було. З неї часто сміялись, вона здавалась дивною, але не йому! В ньому вона знайшла щось споріднене…
Можливо він також народився в таку ж дивну ніч? Не знаю!..
І от, вона уже не плакала по ночам, вона думала про нього, дивилась в нічне небо і посміхалась…
Вона і раніше посміхалась і весела ходила, але тепер вона була просто неймовірна… тепер вона ще більш любила життя…
Воно прийшло до неї…
Тепер їй бракувало слів, щоб описати свій стан. Здавалося, що усіх чудових слів світу їй мало. Не існувало ще таких слів, щоб виразити те, що вона почувала…
До неї прийшло кохання….
Чудове чисте…Він ніби підносив її до небес, вона по особливому відчувала землю. Їй здавалося що це казка!.. Адже скільки зла, ненависті, насильства вона бачила навкруг, вона не не вірила, що в неї усе складеться саме так… Але він переконав її в тому, що немає нічого неможливого!
Вона знайшла його… Своє кохання…
Та не довго тривала ця казка…. Абсолютно зненацька, зовсім не очікувано він став іншим., його наче замінили. Враз, в один момент він змінився. Він казав для неї погані речі, він вбивав її своєю брехнею… Виявилося, що усе що було між ними, то був обман… Він її обманув, використав лише для того, щоб комусь зробити боляче, він хотів показати дівчині, що проживе і без неї, він забути дівчину хотів з нею!.. але не вийшло!!!.. Кохання непідвладне розуму! Воно оволодіває, нами, затьмарює розум!...
Тепер він лишив її і повернувся до тієї дівчини, і вони удвох сміються їй в обличчя…
А вона… та, що була життєрадісна, зникла… вона змінилася, і тепер її ніхто не впізнає… вона стала сіра…
Землю вирвали з-під її ніг… безжалісно, і зненацька.. Їй здавалось, що це все…
Але ж ні!!!.... вона знайшла в собі сили, і збудувала новий світ! Світ пурпурового неба! Чистого і прекрасного, хоча і без землі… Її вона не відчувала, і навіть перестала уже уявляти! Забрали землю, то і нехай! А вона літала у своєму пурпуровому небі! Її світ кольоровий, насичений яскравими барвами, і у ньому немає місця для чорного. Чорною була земля, а її тепер немає! Ну і нехай!!! А довкола лише радість…
Але не довго проіснував і цей світ!... Зненацька, знову, з’явився той, хто зумів зруйнувати, те, що було створено із останніх надій, останньої любові та віри…
І тепер вона не вірила своїм очам… Землі нема … І небо її пурпурове розламувалося на шматки… які зникали у безкінечності.
От тепер, напевно все… Зникло навіть те пурпурове небо, що вона придумала його сама… Зникло… а залишилась лише темрява і порожнеча!... і там серед них сидить вона! Сама!!!
А у руках її, і у ній догора останнє сонце… Зникає надія… І лише пустота…
Залишається лише трохи зачекати коли з’явиться той, хто зуміє зігріти її і знову засвітити те сонце, яке вже ледь-ледь жавріє…. Або вітру… який одним подихом…безжально погасить його….назавжди….
| | |
| Те,чого в реальності БоЮсЯ... | | | Сьогодні день розпочався просто і легко. Ще добре не прокинувшись, я одразу почала готуватися до тестів. Попри все інше зараз це моє головне завдання. А крім цього це ще й шанс щось змінити у своєму житті. Я дуже хочу поміняти обстановку, ввійти в нове середовище, адже правду кажуть, що саме середовище формує особистість. Вже зранку я говорила з ним по телефону. Не можу сказати,що відчувала себе якось ніяково чи боялася сказати щось не так. Я вже давно переборола цей страх ... І взагалі почала замічати за собою, що я набагато впевненіша у собі. Мене навіть не можна порівнювати з тою дівчиною, невпевненою і боязкою, що була рік тому. Тоді я була закомплексованою і дуже зкованою. І це стосувалося і мого особистого житті, і навчання, і взагалі... А сьогодні я твердо стою на ногах, хоч, може, не так, як хотілося б. Знаю точно, що мене поважають як однокласницю, як старанну ученицю, як людину і дівчину. Мої друзі знають трохи більше, ніж інші, бо тільки тим людям, які мені дорогі, я можу відкритися трохи більше. Ті ж, хто не вартий моєї уваги, не цікавлять мене взагалі!.. Я трохи відхилилася від теми... Я хотіла написати, що мало-помаленько Р. починає відходити на задній план. Не знаю чи це надовго, але справді дуже цього хочу. Просто, вчора ми з ним говорили, і він між іншим сказав, що я йому не довіряю. Звичайно я в кишеню за словником не полізла і дала йому гідну відповідь. Та справа не в цьому. Я зрозуміла, що він правий. Я дійсно не можу повністю довіритися йому. Звичайно, я б цього хотіла, бо, якщо не довіряти людям, то іноді буває дуже важко... Але, попри те, я не можу розказати йому того, що не знає ніхто. Натомість, С. я можу повністю довіряти. Він і вислухає, і зрозуміє, або принаймі скаже правду. Так що варто робити висновки!... но тільки чого ж я їх так боюся...??????...
| | |
|
| | Перейти до сторінки: назад -10 1, 2, 3, 4, 5 ... 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі | |
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
05 Травня 2010 21:30 
