| | | Перейти до сторінки: назад 1, 2, 3, 4, 5 ... 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі |
| маленька сповідь | | | обідно, гидко на душі, світ не справедливий............а я ніяк до цього не звикну .........моя тепличність бррррррр вона мене вбиває............ ніяк не звикну до цієї бичості..........
| | |
| Життя прекрасне!? | | | Вже помер другий мій однокласник...
Один два роки тому в аварії, у цього відмовила почка...
Я в шоці... 
| | |
| враження від оточуючого світу | | | Плавними рухами спускались сніжинки вкриваючи землю білосніжною ковдрою.На вулиці тихо, майже безлюдно...йдеш і навіть не хочется оглядатись назад...Все так казково, як в дитинстві, в такий період життя не помічаешь чогось глобального, що творится навколо, не переймаешся проблемами і не перевантажуеш свою голову планами та ідеями на майбутнє....Ти просто радіеш життю ...
От так як той хлопчик, який повертаеться додому зі школи з рюдзаком на плечах, але не в самоті, а зі своїм другом, маленькою собачкою, він поспішає, не відчуваючи тіеї ноші що в нього на плечах...дивлячись на нього ти відчуваешь той позитив , який випромінює його усмішка...
За день проходить повз тебе тисячі людей, як сіра маса, безлика, однотипність...лиця людей заклопотанні, похмурі, і лише діти надають справжню забарвленість суспільству, роблячи його світлим, чистим та радісним...
| | |
| Історії з життя | | | а нужно брать лишь ту что снится по ночам, лишь ту с которой ты не скажешь мне а скажешь нам, лишь ту что душу полонила и пленила сердце, лишь ту единственную что так нежно приоткрыла счастья дверцу
| | |
| Моє все! | | | тАк загубила ти знаєш я загаз взагалі не шкодую що все так сталося!...зараз в мене є моя найкраща подруга яка і в той 4ас дуже підтримувала мене!...а по4алася все це із-за рожкув(рожеві вушка зай4ика)...була дискотека ми всі міряли їх ходили фотографувалися,але Олена(так мою подругу звали)забрала їх у нас і не дала сфотографуватися ТанюффкІ я хОтіла пожартувати і забрала їх у неї але вОна образилась по4ала говорити,що я не хотіла пожартувати що я це робила навмисне щоб з нею посваритися! на це я теж не мов4ала по4ала говорити все що про неї думаю,а я на той 4ас багато про що згадала всі наші сварки в яких хо4 і вона була винна та я все одно виба4алась!...НІ я такОю дружбою справжньою не вважаю!!!...
зАгар ми з нЕю навідь і не розмовляємО!..в неї своя компанія в неме також!...я знайшла,хо4а ні не знайшла мене Олена пОдружила з тАнюффкОю зараз ми не розлий вода..завжди поряд!...[img]
| | |
| Все що у голові і на душі. | | |  Ну чому так завжди?
У самий непідходячий момент я прихворіла((
Та ще й погода така ужасна((
Хочеться літа і тепла.
Хоч якись позитив би був,ато скоро сесія,треба вчитися а у мене нема ні бажання ні сили(((Хоча доведеться якось примушувати себе))
Ну все,пішла я пити гарячий чай з лимоном!!! 
| | |
| п"ять хвилин життя | | | Бувають такі дні, коли зовсім не хочеться прокидатися. Тіло стомлено гуде після вчорашньої вечірки. Хочеться кави, морозива і солених огірків, але нема кого пришниряти і відправити до магазину. Отак і залишаюся ніжитися у зім’ятій постелі, час від часу еротично перекочуючись з боку на бік.
Зі стелі на мене дивиться велике дзеркало. Коли я робила ремонт у своїй «хрущовці» мені чомусь дуже забаглося великого дзеркала над ліжком. Все в цій кімнаті могло запросто пропагувати культ сексу та еротики. Велика постіль «на трьох» (як сказав один мій знайомий), «широкоформатне» дзеркало на стелі, атласна постільна білизна, все витримано в світлих тонах підсвічене з обох боків кімнати вертикальними неоновими лампами. Лягаючи спати я завжди одягаю біленькі трусики, і милуюся смуглою шкірою, яка відсвічується в неоновому світлі такою еротичністю і ніжністю, що хочеться саму себе. Мені подобається те, чим я володію на ДАНИЙ момент. Подобається мій дім, моя робота, мої ЧОЛОВІКИ і ЖІНКИ. За своє коротке життя я помітила одну закономірність: людям властиво дуже швидко звикати до зручностей і забувати себе вчорашніх. Нікому не потрібен шлях донизу, просякнутий запахом сліз, випадкового сексу, та дешевих сигарет.
Теперішнє життя стабільне і одноманітне. Лінь підкрадається занадто близько. Це іноді бісить. Здається, що я перетворююся на нерухому амебу, завернуту у кокон із власної вседозволеності і обмежень одночасно. Свобода – це лише слово із семи букв, а кожен у нього вкладає свій зміст. Ми постійно кудись біжимо, щось не встигаємо, за чимось плачемо, про щось кричимо, чомусь нервуємося, комусь посміхаємося. Все життя пам'ять зберігає цілу купу різних моментів, ситуацій, але б знати для чого? Іноді люди насильно витісняють спогади, тим самим втрачаючи себе назавжди….
Через відкриту кватирку до кімнати залетів метелик. Напомацки натягнувши тапочки, переплутавши правий і лівий, я поплелася до ванної. Освіжившись і нагодувавши своє тіло порцією хлорованої вологи і ванільного лосьону я задумалася над тим, чим себе зайняти на цілий місяць. Їхати кудись «за тридесять земель» в яку-небудь подорож, з "грузІнським принцом з негрузІнським профільом" не хотілося. Іспанія, Франція, страшні звірьки-статуї в старовинних романських храмах, шорсткі камені, південне море, і відблиски на воді в місячному світлі цього літа будуть милувати око комусь іншому. Від роздумів, на мить десь всередині зародилося відчуття, що у мене все не так добре як хотілося б. Літаю, будую повітряні замки, але недостатньо високо літаю, ще трохи і здолає мене неміч, і почне вилітати пір'я, а я все не на тій висоті, і не в тому напрямку рухаюсь.
Але є одна річ, яка не дає мені зламатися. Я знаю, що кохання все таки існує. Нехай на сторінках жіночих романів, американських попсових мелодрам, але все таки є. І рано чи пізно я відчую його на смак. Головне дочекатися того щасливого випадку і не впасти на холодний та гострий край зневіри.
Я посміхаюся сама з себе. Десь глибоко всередині розтікається по тілу сталь. Емоції зникають і мої очі знову блистять тим гарячим байдужим вогником як завжди. Голова просить спокою і відмовляється думати. Мимохідь ловлю солодкий голос ведучої ранкової радіопередачі, яка обіцяє на вечір хорошу погоду. Згадую, що ввечері нарешті відбудеться довгоочікувана зустріч НЕ з тобою. Пишу на чистому листку великими буквами: «НАШІ МРІЇЇ ОБОВЯЗКОВО ЗДІЙСНЯТЬСЯ», подумки добавляю – хай не тут, хай не з нами, але КОЛИСЬ…..
Опускаю жалюзі, окутуючи кімнату легкими сумерками і сідаю писати тобі свою розповідь без завершення, свої «Love stories».
*шматочок з моєї книги "Коли відвертаються Янголи"*
*всі права захищено*
*початковий невідредагований варіант*
| | |
|
| | Перейти до сторінки: назад 1, 2, 3, 4, 5 ... 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі | |
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
06 Квітня 2009 20:50 
