| | | Перейти до сторінки: назад 1, 2, 3, 4, 5 ... 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі |
| чому так важко жити? | | | навіть не знаю, як про це написати.
Почалося все ще дуже давно. Десь 2 роки тому наша маленька компашка подружилася зі ще однією такою ж : Катя , Марина і Аня. ми навчаємося в одному класі, але раніше спілкувалися мало, адже ці дівчата раніше дуже "гуляли" і так себе поводили . . . але потім нагулялися і заспокоїлася., потрохи ми подружилися. Зараз замість Ані є Ксюха, вона прийшла в наш клас цього року, а Аня вже не була "нашою". ми просто дружили, розмовляли в школі, і все.
досить таки тривалий час наша дружба була чудово, так всім здавалося. та завжди були якісь недомовки, розмови за очі, тому спілкуватися було все важче і важче.
осінню в нас була перша серйозна сварка. це випало на день народження Віки. чому це сталося, розповідати довго, але як результат,дві маленьки кампашки не розмовляли десь два тижні.
посварилися , посварилися - і швидко забули . так часто буває. так сталося і знами. кожен виніс щось для себе і здалося все було б прекрасно. та так не сталося.
| | |
| віч-на-віч з собою... | | | маю для тебе невтішну новину...я не знаю хто я...для чого я тут...я не відчуваю себе...в потоці почуттів немає головного-відчуття...боляче. сльози. думки. варіанти. мовчи. я - одна. при будь-яких труднощах ти втечеш. покинеш мене. ти слабка . тоді я не розумію :навіщо ти мені? навіщо людям душа?
| | |
| Життя складна річ. | | | Вчора Україна відзначала День Перемоги! Це дійсно свято зі сльозами на очах! Адже наші ветерани - мужні воїни знесли на собі весь тягар війни, саме завдяки їм ми зараз живемо на цій землі.
Свято відзначав у своєму рідному селі Полянь. І теж вніс невелику частиночку до святкування. Я як редактор спільно з нашою редколегією підготував святковий номер "Полянського вісника" і вручив його ветеранам, привітав кожного особисто
На верхній фотографії я та Борис Герасимович - голова ветеранської ради Полянської сілької ради; На нижній я та Василь Іванович - ветеран війни і праці(має багато медалей, серед яких медаль "За Відвагу")
| | |
| Щоденник Наївна | | | Трохи про Наівну...
Можливо і симпатична, але не вважаю себе такою, можливо і не така вже й дурна, але іноді вчинки заслуговують тільки на один висновок"таке могла зробить тільки дурепа з відсутністю мізків", можливо і щаслива просто завжди не має часу второпати все)))
Моє Досьє: світловолосе дитятко з зелено-карими оченятами)
А взагалі просто дурепа з відсутністю планів та цілі на життя))
Вона просто Наївна. Вона просто Я...
| | |
| .............................. | | | Чому завжди так….
Я тільки починаю тебе забувати, і ти знову з’являєшся, знову все перекидаєш з ніг на голову, я вже була готова вчитися жити без тебе, на початках навіть получалось, здавалось що вроді би забула, було легко, безтурботно, але … з серця не так легко тебе викинути…
Скільки я ше буду так жити???
Чому коли ти зникаєш то потім вертаєшся????Навіщо?????
Чому дзвониш, і своїми вчинками мене раниш???чому завжди кажеш неправду???
Дай спокій мені, не муч мене…
| | |
| ******* | | | Ну напевно кожний у своєму житті хочаб раз відчував світле і приємне почуття, таке як любов. Кажуть, перше кохання залишається в пам"яті назавжди. А що робити, якщо перше кохання є нещасливим, в пам"яті що, назавжди залишуться лише страждиння виплакані сльози???Ну буває таке, що вона любить, а він навіть уваги на неї не звертає(((Ти кожного дня бачиш його в школі, мрієш про ваше майбутьнє, а коли він дивиться на тебе, ніби душа всередині перевиртається((((Ти часто запитуєш себн " Що робити? Можливо мені просто забути його?" Але не все так просто, як здається. ти пробуєш забути його і не думати про нього, але думки самі не залишають твою голову, ти намагаєшся не дивитись на нього, але при першій можливосі помічаєш його серед інших. Настає момент, коли тобі здається що ти йому також подобаєшся. І в один момент ти розповідаєш йому про свої почуття. Тут ти неочікувона дізнаєшся, що ти йому також не байдужа.Ти так сильно цього хотіла, ви нарешту разом, і тобі здається що це назавжди. Але настає момент, якаго ти найбільше боялась. ти отримуєш від нього повідомлення: "Вибач......але у мене виникли проблеми і .....ми.....ми не можем....бути .....бути разом". Тоді починається найгірше. Ти просто починаєш страждати, прлакати і згадувати все приємне що між вами було((((((Але у пам"яті від першого кохання не залишаться ті приємні дні і вечори, які ви провели разом. А залишаться лише виплакані сльози, страждання і те останнє повідомлення від нього.
| | |
| Життя | | | Чому люди частіше всього втрачають те що люблять, або кого люблять? Це вічне питання, на яке немає відповіді, хоча хтось може сказати: «Бо це життя»...
Вот і тепер я дізналася як це втратити. Я некажу що до того нічого невтрачала, навпаки втрачала і немало. Але цього разу це настільки боляче і сумно, що неможливо терпіти. Зараз я це пишу а сльози ллються рікою, та так що я неможу заспокоїтися, в горлі такий клумок що таке враження що я роблю останній вдих, бо більше незможу.
Після того як моя мама розвелася з татом (тому що той пив, і крав у власних дітей), змушена була поїхати на заробітки за кордон щоб нас підняти на ноги, щоб ми мали гідну освіту і жили не гірше інших дітей. Мені в день коли вона поїхала здавалося що гіршого нічого неможе статися, ні ніхто Слава Богу непомер і не захворів тяжко, я кажу про духовний стан, мені здавалося що все решта буде пустим і житейським. Так мені дуже тяжко жилося без батьківської опіки, але я терпіла, терпіла заради неї. Коли вона телефонувала мені хотілося розплакатися прямо в трубку і скажати щоб вона повернулася, все кинула і приїхала. Але я мовчала, тому що знала якщо так зроблю то їй буде дуже тяжко, вона неприїде бо потрібно нас поставити на ноги тай мати стареньку утримувати, бо де проживеш на одну пенсію.
Але тепер мені ще більш боляче є, чим тоді, коли я розлучилася зі своєю мамою і залишилася на Україні з братом і бабцею.
| | |
| Кавовий день | | | Кармінні плями на мокрих долонях
Кармінні плями на мокрих долонях,
і клітка з повітря тримає в полоні.
Страх загубила на антресолях.
Морозна тиша, присмак болю,
ще струни зірвані бринять;
ось так сьогодні стрічаю ВОЛЮ;
з отрут-повітря очі ще болять.
Фарбую веселицю на біло-чорному тлі,
почварна шмать знов душе горлянку,
і мусять зіниці втопати в брутальній воді.
Ковтаю згустки крові... б’ю склянку...
і, на останку, втопаю, в собі....
| | |
| mY pUrplE HeaVeN... | | | вкотре задаюсь питанням "чому?".. ну чому мене кинули? напевне просто тому, що я була непотрібна... напевне просто тому, що була занадто відкрита..
а паралельно виринають думки.. з"являються комплекси.. я повільно починаю себе зневажати.. можна сказати навіть ненавидіти.. невидіти свій спосіб життя.. свій голос.. свою поведінку.. свої манери спілкування.. інтонацію... жарти... невміння бути душою компанії... свою зовнішність.. себе всю і повністю...
і з кожним днем знаходжу факти на підтвердження моїх мінусів.. аааа.... я розчарована в собі.. закрита в собі.. я стала кимось, хто далеко нагадує мене...... жах....
| | |
|
| | Перейти до сторінки: назад 1, 2, 3, 4, 5 ... 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 ... 96, 97, 98, 99, 100 +10 далі | |
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
12 Травня 2009 16:57 
