Тиха французька ніч в передмісті.Ніхто з них не спить,бо кожен занурений в свої думки.Ден думає, що з кожним днем стає все ближче до Тріш і, що таки зуміє завоювати її серце. А Тріш уже набридло стирчати в цьому містечку, вона хоче якнайшвидше дістатись запланованої мети. - Ден,меніхолодно,можеш лягти поруч зі мною? - Е...Ти серйозно? Ну тобто звісно. Ден обережно встав з підлоги думаючи чи це не сон і приліг біля Тріш на ліжку. Вона повернулась до Дена обличчям і пригорнулась до нього. Тіло Тріш було холодним і коли вона доторкалась до Дена, то в нього бігали мурашки по спині. Ден енсміливо обняв Тріш і хотів запитати навіщо вона це все робить, якщо каже, що кохає іншого, але Тріш уже міцно спала. Тоді Ден обняв Тріш міцніше і до самого ранку милувався сплячою красунею. - Навіщо ти це робиш? Адже ти казала, що я тобі не потрібен? - Мені було холодно. - Вибач, мабуть я не те ляпнув. - І, здається, я починаю закохуватись. Ден оторопів, він стояв наче вкопаний і спостерігав як Тріш відвернулась від його погляду і впочинає одяягатись. Він не міг повірит, що буде так як він і мріяв. - Я сьогодні вже хочу їхати, - зібравшись говорила Тріш. - Так швидко? Ну може ще хоча б на тиждень залишимось? - Можеш залишатись, бо я їду сьогодні, просто спитала чи поїдеш ти зі мною. - Звісно ж! Збирай речі, поїхали. За пів години вони були вже в дорозі. Ден не міг відвести погляду від Тріш, тільки думав і думав про неї. Він вирішив, що не відчепиться від Тріш, поки та не скаже "кохаю". - Я тут заробив трішки грошей, поки тебе не було вдома, цього мало б вистачити аби добратись будь-куди. - І коли це ти встиг стільки заробити? За тиждень? Неймовірно! - вигукнула в цілковитому здивуванні Тріш. - Ну так, це було не важко. Куди ми хоч їдемо? - В моє місто-мрію - Відень. Давно хотіла там побувати і навіть залишитись,не знаю, заворожує мене це місто чимось. - Непоганий вибір. Ну, я теж ще там не був, та і з тобою на край світу. Вони зупинились в мотелі, щоб заночувати, аби відновити майже вичерпані сили. Маленька кімнатка з одним ліжком була дешевою. Зрештою, це було тільки на одну ніч, адже до Відня було близько. - Мені знову на підлозі спати?МОже хоч даш ковдру? - Ні, не дозволю тобі спати на підлозі, ще застудишся. Лягай біля мене. Ден тепер сміливіше ліг біля Тріш, проте обняв її несміливо. Вона знову пригорнулась до нього, але цього разу засинати швидко їй не хотілось. Тріш дивилась дивилась Дену в очі і усміхалась. Вона відчуала як тремтить він, дивилась на його трішки перелякані дитячі очі."Заплющ очі"-ніжно сказала вона.Ден покірно послухався. Тоді Тріш міцно поцілувала його. Вона цілувала його з годину:відчувала його важке дихання, тихий стогін і це дитяче тремтіння."Яка ти ще дитина"-шепнула вона на вухо Дену,-"а тепер спати,завтра нас чекає дорога".Ден міцно притис притис до себе Тріш, поцілував в губи і сказав "Добраніч". Зранку вони вирушили в дорогу. За кілька годин Тріш побачила омріяний дороговказ "Відень 30км"
Сьогодні я зрозуміла,що взагалі нінащо не здатна.Згадуючи дитинство,коли я була самотнім ізгоєм,я вважала,що люди не приймають таку як я,бо я для них занад-то геніальна,і вони просто не розуміють мене .Цю ж думку вбивали в мою темну голову і мої родичі.Але тепер я точно знаю,что рожденный ползать-летать не сможет.....Так що мені залишилась тільки тріснута самовпевненість,тому що боляче падати тим ,хто зависоко бере, та довгі роки самообману через віру в те,що коли тебе вважають ненормальним і обходять стороною-це ознака геніальності... Єдина причина моєї самотності-це моя пересічність.....
Нарешті я закінчила роботу над своєму рольовою грою. Хоч вона і готова на 95%, та все ж це прогрес. Дивно на початку я не вірила, що в мене все вийде, та в мене все вийшло. Добре що поряд була людина яка допомагала, хоч вона і зробила менше за мене, та всерівно вона моя муза, без неї я б не почала роботу. Зараз оглядаючись назад я розумію, що правильно зробила. Сьогодні прийшлось згадувати програмування, яке я так мало вчила. Та все ж було приємно то все зробити. Хоч я всерівно багато що знаю та все ж у мене вже є свій форум. Кому цікаво - заходьте! Буду тільки рада. Форум - це рольова гра по романам Стефані Маєр (Сутінкова сага). http://twilight.uaclub.org
мда...)))бувають же дні в житті... от вчора поїхали з компанією на озеро і тут(ну як зазвичай)звідкись взялася хмара...хоча весь день було таке сонечко,так тепло)ну ось і раптом почався дощик,потім дощ,потім ливень,а потім вапше град...це було жостко я вам скажу.Ми ідем,хоть якось надіємось,що все це зараз закінчиться,а воно все сильніше і сильніше...блін ішли по болоті,мокрі,побиті великим градом(і то в прямому смислі) я ше і шльопок порвала ну одним словом попа то була...)))але добрались ми від того озера до ближчого магазину ну і звичайно там також стояли люди,які ховались від того,що творилося на вулиці(чесно такого ше не бачила і під таке не попадала).Ну от...знаєте вродіби зібралися прості люди в тому магазині,а такі всі різні коли придившся доних:от наприклад була там бабця одна - град страшний на вулиці,грім ,блискавка,а вона стоїть дивиться на те все і переживає,що все їй град побив,весь врожай)))Ми ж переживали щоб град той кінчився,бо пізно вже і додому б поскорше,а їй врожай)))Був там ще мужик один кумедний,але такий веселий капець.Весь час щось розказува,говорив,хотів подружку мою з хорошим нашим другом навіть жинити,ну поки дощ і таке все,типу а шо робити))))))))ооо він ще вірші свої нам читав...скажу вам для його віку(старша була людина)такі вірші писати...поважаю таких,хоч навіть незнаю його.Стояв там хлопець ще один,шось наривався весь час на драку,але люди заспокоїли його і потім стояв з нами сміявся,хороший хлопець виявився)Жіночка ще одна була(хазяйка того магазину я так зрозуміла) теж файна тьотка)вона нас покликала в приміщення,говорила щоб заходили не мокли,хоч були і троха брудні,а вона зовсім незнаючи нас так скажем піклуватись почала...Побули ми в тому магазині десь більше години здається точно не памятаю,мами звонять,переживають,але слава богу довіряють і не так вже і переймались)ну от потім коли той град більш менш заспокоївся пішли ми на зупинку.Коли дойшли,то подумали,шо пізно вже і маршрутки може не бути...,але не пропали ми недалеко там виявилося живе брат мого коханого)))файно ж мати родичів не тільки в місті,а і за ним)пішли ми до нього.Прийшли ми не в найкращому виді тому від Андрія(того ж брата) ні чого більше не очікували аніж сміх)))але нічо хлопець він хороший,гарно нас прийня,потім приїхали його тато і мама(унікальна та мама його просто супер)))вона нас нагодувала,дала одяг сухий і потім чоловік сестри мого куханого(це ж родина там ше приїхала з Італії,ну то так...)повіз нас додому -їхали я вам скажу на такій машині...мммммммм кайф,нічо не чуєш,кондеціонери працюють,їдеш як летиш ніби нам дано було хоть троха відпочити після такого.Але на цьому пригоди не закінчились.Доїхали ми до району,де завжди гуляєм і хто розійшовся хто далі троха поїхав,ну а я вирішила іти ночувати в своєї одної із козульок)Ну от значить посадили ми одного нашого знайомого на маршрутку і самі потопали додому.Коли ми вже приїхали і виходили з машини той мій порваний шльопок розірвався зовсім)Я ішла в одному тапочку по дорозі ну і далі(добре шо іти було близько від зупинки,де нас висадили)))Вот...а коли ми ішли козулька моя навернулась і впала на болото)Думала шо випали з кулька штани і вернулись шукати,але не найшли і пішли додму.Додому ми дойшли...прикиньте нас двох я в одному шльопанці троха мокра,на низу троха брудні штани на пару розмірів на мене великі(бо ж давали передітися)ну і вона також в переодітому одязі і вся в болоті))))))))але штани все таки знайшись)))
Прікольний дєньок видався,нічо не скажеш))),а вся радість моя почалась з того,що я ЗДАЛА НАРЕШТІ СЕСІЮ!!!!!!!!!!!!І ВСЕ НА 5555555)))))))))Класно відмітила правда ж???)))
не знайшла кліпу але ось та пісня яка мене геть змусила розкиснути...ненавиджу автора за це...хоча слова пісні як ніколи передають настрій мій.. Відкрити флеш-фільм у новому вікні і все це через тебе *****...
в душі якось холодна порожнеча, сама не знаю чого...так хочеться плакати, розбиваючи об землю всі думки....так хочеться всіх забути, залишивши в памяті тільки тих людей, який люблю я і водночас вони люблять мене.....ггггмммммм.....чогось мені саме зараз захотілося снігу, ні, не просто снігу...а хуртелиці......хочеться розправити руки, підняти голову до неба і закружляти....так давно прагну відчуття свободи, але не самотності-для мене це два різних поняття....хочу відчувати свободу з любоною, яку люблю....не уявляю, як це організувати практично(((( сонечко, а давай втечемо?????від всіх.......ну як тобі моя пропозиція???????
Я сильна і ніколи не схилюся, як би світ цього не хотів!!!!!!!!!Я виживу в цьому чужому світі..........світі підлості, зрадництва, нещирості, продажництва, штучному світі...................мій світ не такий.................він кращий
Հայերեն
Беларуская
Nederlands
English
Français
ქართული
Deutsch
Lietuvių
Русский
Українська
04 Липня 2009 10:11 
.Цю ж думку вбивали в мою темну голову і мої родичі.Але тепер я точно знаю,что рожденный ползать-летать не сможет.....Так що мені залишилась тільки тріснута самовпевненість,тому що боляче падати тим ,хто зависоко бере, 
